Цей вік. Тут вживається грецьке слово айо́н, основне значення якого «вік». Воно може стосуватися ситуації, що склалась у певний період чи епоху, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період чи епоху. (Див. глосарій, «Вік».) У цьому контексті воно має таке саме значення, що й у 2Тм 4:10, де це слово перекладено як «теперішній світ» і вказує на стан речей у світі загалом.

Цього світу. Або «цього віку». (Див. коментар до вислову цей вік у 1Кр 1:20.)

Священні таємниці. У «Перекладі нового світу» вислів «священна таємниця» трапляється 28 разів і є перекладом грецького слова місте́ріон. Це слово, вжите тут у множині, стосується граней Божого наміру, які Бог приховує до визначеного ним часу. Після того він повністю відкриває їх, однак лише тим, кого хоче наділити розумінням (Кл 1:25, 26). Тоді священні таємниці проголошуються всім і усюди. Про це свідчать слова, які вживаються у Біблії стосовно «священної таємниці»: «виявляти», «звіщати», «об’явлення», «проповідувати», «розповідати» (1Кр 2:1; Еф 1:9; 3:3; Кл 1:25, 26; 4:3). Найважливіша «Божа священна таємниця» полягає в тому, що Ісус Христос є обіцяним «потомством», тобто Месією (Кл 2:2; Бт 3:15). Проте ця священна таємниця має багато граней, одна з яких стосується ролі Ісуса в Божому намірі (Кл 4:3). Як показав Ісус у цьому вірші, «священні таємниці» пов’язані з небесним Царством, або «Божим Царством», тобто небесним урядом, в якому Ісус є Царем (Мр 4:11; Лк 8:10; див. коментар до Мт 3:2.) У Грецьких Писаннях термін місте́ріон має інше значення, ніж у стародавніх містичних релігіях. Ці релігії (в їхній основі часто лежав культ родючості, який процвітав у I столітті н. е.) обіцяли своїм прихильникам безсмертя, а також можливість отримувати об’явлення і наближатися до богів через містичні обряди. Зрозуміло, що їхні таємниці не мали нічого спільного з правдою. У містичних релігіях ті, хто пройшов обряд посвячення, обіцяли не розголошувати таємниць. Ці містичні таємниці, які не розкривались, дуже відрізнялися від священних таємниць у християнстві, які широко проголошувались. Коли в Біблії слово місте́ріон вживається у зв’язку з фальшивим поклонінням, воно перекладене в «Перекладі нового світу» просто як «таємниця». (Щоб дізнатись про три випадки вживання місте́ріон в такому значенні, див. коментарі до 2Фс 2:7; Об 17:5, 7.)

Мудрістю Божою, що виявляється у священній таємниці. Божа мудрість виявилась у тому, як Бог задумав покласти край наслідкам бунту в Едемі і встановити мир та єдність у всесвіті. (Див. глосарій, «Священна таємниця».) Проголошення «священної таємниці» (грецькою місте́ріон; див. коментар до Мт 13:11) почалося тоді, коли Єгова висловив пророцтво, записане в Буття 3:15. Ключовою фігурою «священної таємниці» Єгови є Ісус Христос (Еф 1:9, 10; Кл 2:2). Ця священна таємниця пов’язана з тим, що Ісус є обіцяним потомством, або Месією, і його роллю в Божому Царстві (Мт 13:11); з тим, що будуть вибрані помазанці — з юдеїв і язичників, щоб стати співспадкоємцями з Христом і правити з ним у Царстві (Лк 22:29, 30; Рм 11:25; Еф 3:3—6; Кл 1:26, 27); і з тим, яку особливу роль відіграватиме цей збір 144 000 помазанців, «куплених з-поміж людей як перші плоди для Бога та Ягняти» (Об 14:1, 4). Усі ці грані священної таємниці можуть розуміти лише ті, хто старанно досліджує Писання.

Мудрістю прихованою. Як показав Павло, «мудрість Божа, що виявляється у священній таємниці» є «мудрістю прихованою», тобто вона прихована від «правителів цього світу» (1Кр 2:8). Бог через свій дух розкриває цю таємницю своїм служителям, щоб вони проголошували її іншим.

Віків. Тут вживається грецьке слово айо́н, основне значення якого «вік». Воно може стосуватися ситуації, що склалась у певний період, або особливих ознак і обставин, що характеризують якийсь період. У цьому контексті це слово стосується різних віків, тобто різних систем, які виникли упродовж людської історії, починаючи з бунту в Едемі. (Див. глосарій, «Вік», і коментар до 1Кр 10:11.)

За нашого життя прийшов кінець різних віків. Апостол Павло щойно розповів про декілька подій з історії ізраїльського народу (1Кр 10:1—10), які за його днів привели до кінця різних віків, тобто сукупностей ознак і обставин, які характеризували епоху, в якій він жив. (Див. глосарій, «Вік».) Ці «різні віки» були тісно пов’язані із Закон-угодою і такими її особливостями, як священство, система жертвоприношень, вказівки щодо харчування, поклоніння у святому наметі і храмі, свята і суботи, а також система державного управління, в якій з часом з’явився цар. Багато характерних ознак ізраїльського (юдейського) віку, тобто епохи, остаточно зникли лише в 70 р. н. е. Тоді були знищені Єрусалим та його храм. Це знищення назавжди поклало край тому, що вимагав Закон: юдейському священству, жертвам і поклонінню в храмі. Крім того, юдеї, які колись були вибраним народом Бога, розпорошилися серед інших народів, і так виконалося Ісусове пророцтво з Лк 21:24, а також Павлові слова з цього вірша про «кінець різних [юдейських] віків».

Не стратили б. Або «не стратили б на стовпі; не прибили б до стовпа». (Див. коментар до Мт 20:19 і глосарій, «Стовп», «Стовп мук».)

Стратили на стовпі. Або «прибили до стовпа (палі)». Перший з понад 40 випадків вживання грецького дієслова стауро́о в Грецьких Писаннях. Це дієслово споріднене з іменником стауро́с, що перекладається як «стовп мук». (Див. коментарі до Мт 10:38; 16:24; 27:32 і глосарій, «Стовп»; «Стовп мук».) У Септуагінті це дієслово вживається в Ес 7:9, де розповідається про наказ повісити Гамана на стовпі заввишки понад 20 м. У класичній грецькі мові це слово означало «обгородити палями; зробити частокіл».

Око не бачило, вухо не чуло. Ці слова не є дослівною цитатою з Єврейських Писань. Павло, мабуть, поєднав думки з Іс 52:15 і 64:4. Ні Павло, ні Ісая не мали на увазі майбутніх благословень, які Єгова приготував для свого народу. Павло пов’язує слова Ісаї з благословеннями, якими втішалися християни вже в I столітті; серед цих благословень було духовне просвітлення і розуміння «Божих глибин» (1Кр 2:10). Люди, які не цікавляться духовним, не цінують таких благословень. Їхнє око не бачить, тобто не може зрозуміти, духовних істин, і їхнє вухо не чує, тобто не може збагнути, усього цього. Знання «про те, що́ Бог приготував для тих, хто любить його» взагалі не торкається сердець цих людей. Але Бог через свій дух виявляє ці дорогоцінні істини чоловікам і жінкам, котрі, подібно до Павла, присвятилися йому.

Дух світу. Павло говорить тут про погляди і схильності, які панують у світі, тобто серед людей, відчужених від Бога Єгови. Оскільки весь світ перебуває під впливом Сатани, для духу світу притаманний егоїзм, неморальність і зневага до Єгови та його праведних норм (Еф 2:1—3; 1Ів 5:19). Дух світу діє всупереч духу, що походить від Бога, тобто Божому святому духу. (Щоб дізнатись, яке значення у Біблії має слово «дух», див. глосарій, «Дух».)

Плотська людина. Вислів «плотська людина» тут стосується не лише фізичної людини з плоті і крові. «Плотська людина» протиставляється «духовній людині» у вірші 15, тож йдеться про людину, яка взагалі не цікавиться духовними речами і не цінує їх. Грецьке слово псіхіко́с, перекладене тут як «плотська», походить від слова псіхе́, яке в цьому перекладі іноді передається словом «душа». У Біблії псіхе́ зазвичай стосується чогось матеріального, видимого, смертного. (Див. глосарій, «Душа».) Отже, «плотська людина» — це людина, яка настільки зосередилась на плотських чи матеріальних бажаннях, що вони витіснили духовні справи з її життя. (Див. коментар до 1Кр 2:15.)

Духовна людина. Букв. «(той, хто) духовний». Павло протиставляє духовну людину «плотській людині», про яку згадується в попередньому вірші. (Див. коментар до 1Кр 2:14.) Люди з духовним складом розуму цінують духовні речі і піддаються впливу Божого духу. Для них Бог є реальним, і вони намагаються його наслідувати (Еф 5:1). Духовна людина прагне мати погляд Бога на різні питання і відповідати його вимогам. Вона чітко бачить, тобто має свої судження, що плотська людина йде неправильним шляхом.

Духовна людина. Букв. «(той, хто) духовний». Павло протиставляє духовну людину «плотській людині», про яку згадується в попередньому вірші. (Див. коментар до 1Кр 2:14.) Люди з духовним складом розуму цінують духовні речі і піддаються впливу Божого духу. Для них Бог є реальним, і вони намагаються його наслідувати (Еф 5:1). Духовна людина прагне мати погляд Бога на різні питання і відповідати його вимогам. Вона чітко бачить, тобто має свої судження, що плотська людина йде неправильним шляхом.

Плотська людина. Вислів «плотська людина» тут стосується не лише фізичної людини з плоті і крові. «Плотська людина» протиставляється «духовній людині» у вірші 15, тож йдеться про людину, яка взагалі не цікавиться духовними речами і не цінує їх. Грецьке слово псіхіко́с, перекладене тут як «плотська», походить від слова псіхе́, яке в цьому перекладі іноді передається словом «душа». У Біблії псіхе́ зазвичай стосується чогось матеріального, видимого, смертного. (Див. глосарій, «Душа».) Отже, «плотська людина» — це людина, яка настільки зосередилась на плотських чи матеріальних бажаннях, що вони витіснили духовні справи з її життя. (Див. коментар до 1Кр 2:15.)

Хто пізнав розум Єгови..? Відповідь на це риторичне питання очевидна: «Звичайно, ніхто». (Пор. Рм 11:33, 34, де Павло цитує той самий вірш, тобто Іс 40:13.) Далі Павло каже: «Ми ж маємо розум Христа». Люди не здатні повністю збагнути всі думки Єгови. Але християни можуть краще пізнати Бога, пізнаючи «розум Христа» і намагаючись наслідувати його мислення, адже Христос є «образом невидимого Бога» (Кл 1:15; див. коментар до вислову ми ж маємо розум Христа в цьому вірші). По суті, чим ліпше християнин знає розум Христа, тим ліпше він знає розум Бога.

Розум Єгови. Це цитата з Іс 40:13, де в єврейському тексті міститься вислів «дух Єгови». Однак Павло, очевидно, цитує з Септуагінти, де вживається слово «розум» (грецькою нус), а не «дух». Хоча доступні на сьогодні рукописи Септуагінти і Грецьких Писань використовують вислів «розум Господа», є вагомі підстави вважати, що Боже ім’я містилося у відповідних рукописах, якими користувалися в I столітті н. е. (Див. додаток А5, В1 і В2.)

Єгови. Це цитата з Іс 40:13, де в оригіналі вживається Боже ім’я у вигляді чотирьох єврейських приголосних יהוה (транслітеруються як ЙГВГ). (Див. додаток В1 і В2.)

Ми ж маємо розум Христа. Християнин може мати «розум Христа», пізнаючи мислення Ісуса. Така людина розмірковує над всіма гранями особистості Христа, переймає його мислення і наслідує його приклад смирення і послуху (1Пт 2:21). Тоді мислення християнина буде віддзеркалювати мислення Христа, а «розум Христа» є віддзеркаленням мислення Єгови (Еф 4:23; Ів 14:9).