Чи почувались ви коли-небудь безсилими поруч з тим, хто побивався через втрату близької людини? Можливо, ви дуже хотіли його розрадити, але не змогли, бо не знали, що сказати чи зробити. Як же можна підтримати людину в горі?

Часто достатньо лише бути поруч зі згорьованою людиною і запевнити її, що ми дуже їй співчуваємо. Якщо доречно, можна обійняти її або ж лагідно потиснути їй руку, виявляючи цим свій жаль. Коли вона захоче поговорити, співчутливо вислухайте її. Найкраще, що можна зробити, це допомогти засмученій особі у справах, якими вона зараз не в стані займатися. Наприклад, ви могли б приготувати їжу, доглянути дітей або ж вирішити деякі питання, пов’язані з похороном. Такі діла говорять голосніше, ніж будь-які слова.

З часом можна завести зі згорьованою людиною розмову про покійного, можливо, про якісь його хороші риси або приємні моменти, пережиті разом. Такі розмови зігрівають того, хто в жалобі, і на його обличчі, можливо, навіть з’явиться усмішка. Ось що каже Пем,  у якої шість років тому смерть відібрала чоловіка Яна: «Інколи я дізнаюсь від людей про добрі діла, які для них зробив Ян. Від таких розповідей мені стає тепло на серці».

Як показує життя, напочатку друзі турбуються про того, хто убитий горем, але зовсім скоро їх поглинають власні клопоти. Тому постійно цікавтесь своїм другом, якого спіткало горе *. Чимало тих, хто переживає втрату, дуже вдячні за можливість в будь-який час вилити свій біль.

Молода жінка з Японії, на ім’я Каорі, почувалась вкрай спустошеною. Вона втратила маму, а трохи більше ніж через рік — старшу сестру. Друзі стали для неї справжньою підтримкою. Особливу турботу виявляла Ріцуко, яка була набагато старшою від Каорі. «Якщо чесно, спочатку мені це не дуже подобалось,— зізнається Каорі.— Я не хотіла, аби хтось займав місце моєї мами, і вважала, що нікому не вдасться її замінити. Але мама Ріцуко була такою доброю до мене, що я дуже її полюбила. Щотижня ми разом проповідували і ходили на християнські зібрання. Вона запрошувала мене в гості, приносила щось смачненьке і часто писала мені листи та дарувала листівки. Мама Ріцуко заряджала мене своїм оптимізмом».

Відтоді, як Каорі втратила маму, пройшло уже дванадцять років. Сьогодні вона та її чоловік більшість свого часу присвячують проповідуванню. Каорі розповідає: «Мама Ріцуко і далі підтримує мене. Коли я буваю у рідних краях, то завжди навідуюсь до неї. Спілкування з нею дуже підбадьорює».

Силу підтримки відчула також Полі, яка є Свідком Єгови і живе на Кіпрі. Її чоловік, Созос, був дуже доброю людиною і чуйним старійшиною в християнському зборі. Двері їхнього дому були завжди відкриті для сиріт і вдів (Якова 1:27). На жаль, коли Созосу було 53 роки, він помер від раку мозку. «Мого вірного чоловіка, з яким я прожила 33 роки, не стало»,— каже Полі.

Після похорону чоловіка Полі зі своїм наймолодшим сином Даниїлом, якому було 15 років, переїхала жити до Канади. Вона пригадує: «Одновірці з нового збору нічого не знали про нас і наше горе. Все ж вони підходили до нас, зігрівали добрим словом, а також допомагали нам. Особливої підтримки потребував Даниїл, якому дуже не вистачало тата. Старійшини збору щиро цікавились ним. Один з них, запрошуючи до себе друзів, ніколи не забував про Даниїла, а також завжди кликав його пограти у футбол». Завдяки підтримці друзів Полі та її син змогли пережити болючу втрату.

Тож кожному з нас під силу потішати тих, хто горює, і допомагати їм. Крім цього, велику потіху таким людям може принести Біблія, адже вона дає чудову надію на майбутнє.