Як ви вважаєте, чому сьогодні існує так багато різних перекладів Біблії? Чи нові переклади допомагають краще зрозуміти Біблію чи, навпаки, затуманюють її вчення? Щоб мати об’єктивний погляд на переклади Біблії, довідаймось більше про їхню історію.

Але спершу поговорімо про те, хто і коли написав Біблію.

Біблія складається з двох частин. У першу частину входить 39 книг, що містять «Божі священні слова» (Римлян 3:2). Вірні служителі Бога писали ці книги під його натхненням упродовж близько 1100 років (1513—443 роки до н. е.). Переважно вони писали єврейською мовою, тому ця частина Біблії називається Єврейськими Писаннями (відома також як Старий Завіт).

Друга частина, що складається з 27 книг, теж є «словом Божим» (1 Фессалонікійців 2:13). Її писали під натхненням Бога вірні учні Ісуса Христа. Написання цієї частини тривало значно менше часу — приблизно 60 років (41—98 роки н. е.). Ця частина була написана здебільшого грецькою мовою, і тому називається Грецькими Писаннями (відома також як Новий Завіт).

Усі 66 натхнених книг, з яких складається Біблія, є посланням Бога людству. Але чому з’являються нові переклади Біблії? Ось лише деякі причини.

• Люди повинні мати можливість читати Біблію рідною мовою.

• Під час роботи над перекладом можна усунути помилки, зроблені переписувачами, і відновити оригінальний текст.

• Будь-яка мова з часом застаріває, тож виникає необхідність оновлювати лексику, яка вийшла з ужитку.

 Розгляньмо, як ці фактори посприяли виникненню двох відомих перекладів.

Приблизно за три століття до народження Ісуса Христа юдейські перекладачі почали працювати над перекладом Єврейських Писань на грецьку мову. Сьогодні він відомий як грецька Септуагінта. Цей переклад був зроблений для того, щоб допомогти грекомовним юдеям триматися «святих писань» (2 Тимофія 3:15).

Крім того, завдяки Септуагінті мільйони неєвреїв, які розмовляли грецькою мовою, дізналися, чого вчить Святе Письмо. «З середини першого століття,— говорить професор Вілберт Говард,— Септуагінта стає Біблією християнської церкви. Її місіонери ходили від синагоги до синагоги, “доводячи з Писань”, що Ісус був Месією» (Дії 17:3, 4; 20:20). Це стало однією з причин того, чому з часом багато юдеїв «втратили інтерес до Септуагінти», як зазначив біблеїст Фредерік Брюс.

У міру того як з’являлися книги Грецьких Писань, Ісусові учні додавали їх до Септуагінти, грецького перекладу Єврейських Писань. І так утворилася повна Біблія, яку ми маємо сьогодні.

Приблизно через 300 років після завершення написання Біблії один богослов, на ім’я Ієронім, здійснив переклад Біблії латинською мовою, який згодом отримав назву латинська Вульгата. На той час вже існувало кілька латинських перекладів. Чому ж виникла потреба ще в одному? Ієронім хотів виправити «неточності попередніх перекладів, очевидні помилки і безпідставно додані чи опущені слова та уривки»,— говориться в «Міжнародній стандартній біблійній енциклопедії» (англ.).

Ієроніму вдалося усунути багато таких помилок. З часом церковна влада проголосила латинську Вульгату єдиним схваленим перекладом Біблії і протягом століть не змінювала свого рішення. Це мало дуже негативні наслідки. Оскільки згодом латина вийшла з ужитку,  більшість простих людей не розуміли Вульгату. Тож Біблія стала для них закритою книгою.

Попри це упродовж років з’являлися інші переклади Біблії. Наприклад, приблизно в V столітті н. е. побачила світ відома сирійська Пешітта. Але тільки в XIV столітті почало з’являтися значно більше нових перекладів, завдяки яким прості люди могли читати Біблію рідною мовою.

В Англії наприкінці XIV століття Джон Уїкліф зробив значний крок до того, щоб звільнити Боже Слово з полону мертвої мови: він переклав його зрозумілою людям англійською. Невдовзі після цього завдяки методам друкарства, які винайшов Йоганн Гутенберг, нові переклади Біблії мовами простих людей поширились по цілій Європі.

Англійських перекладів ставало дедалі більше, і дехто почав стверджувати, що непотрібно робити різні переклади тією самою мовою. Але ось що у XVIII столітті написав церковнослужитель Джон Льюїс: «Мова застаріває і стає незрозумілою, тому потрібно переглядати старі переклади, щоб вони заговорили до сучасного читача живою мовою».

У наші дні перекладачі Біблії в значно кращому становищі, ніж їхні попередники, адже їм доступне ліпше розуміння стародавніх мов, якими писалася Біблія. Крім того, останніми десятиліттями було знайдено ще більше давніх біблійних рукописів. Все це допомагає точніше визначити, що було сказано в тексті оригіналу.

Тож нові переклади Біблії дуже потрібні. Щоправда, до деяких перекладів треба ставитися з обережністю *. Але якщо перекладачі виконували свою працю зі щирої любові до Бога, то їхній переклад є справжнім скарбом.