ЦЕ СТАЛОСЯ в серпні 1936 року в Свазіленді. Прибувши на машині з гучномовцем у королівський крааль, або поселення, Роберт і Джордж Нісбет включили музичні записи, а потім промови брата Дж. Ф. Рутерфорда. Король Собхуз II був у захопленні. «Він захотів купити грамофон, платівки і гучномовець для оголошення звістки про Царство, тому ми розгубилися»,— пригадує Джордж.

Виправдовуючись, Роберт сказав, що ці речі не продаються, оскільки вони належать іншій особі. Король поцікавився кому.

Роберт пояснив, що «все це власність іншого Короля». Тоді Собхуз запитав, якого саме. «Ісуса Христа, Царя Божого Царства»,— відповів Роберт.

«О, він великий Цар,— з глибокою повагою визнав Собхуз.— Я не хочу брати нічого, що належить йому».

Роберт написав: «Мене вразили риси верховного вождя, короля Собхуза. Він чудово говорив англійською, при цьому зовсім не мав гордості й не хизувався, а був щирий і доступний. Я приблизно 45 хвилин розмовляв з ним у його кабінеті, в той час як Джордж на вулиці програвав музику.

Пізніше того ж дня ми відвідали Національну школу свазі, де відбувся дуже цікавий випадок. Ми дали свідчення директору, і він вислухав нас. Коли ми згадали про грамофон і запропонували програти записи перед усіма учнями, наша ідея йому сподобалася. Зібралося близько 100 учнів, які посідали на траву й уважно слухали. Нам розповіли, що це середня школа, в якій хлопці вивчають рільництво, садівництво, теслярство, будівництво, англійську мову і арифметику, а дівчата навчаються доглядати за хворими, вести домашнє господарство та здобувають інші корисні навички. Цю школу заснувала бабуся верховного вождя» *.

Ще в 1933 році король Собхуз із задоволенням вислухав піонерів, які проповідували в королівському краалі. Якось він навіть зібрав свою охорону — сотню воїнів,  щоб вони послухали записи звістки Царства. Король передплатив наші журнали і взяв публікації. Невдовзі після цього він зібрав майже всю теократичну бібліотеку. Цікаво, що король зберіг її під час Другої світової війни, коли британський колоніальний уряд наклав заборону на нашу літературу.

Протягом років король Собхуз з радістю приймав Свідків у королівському краалі в Лобамбі. Іноді він навіть запрошував представників духівництва послухати біблійні промови. Одного разу, коли місцевий Свідок, на ім’я Хелві Мешазі, обговорював 23-й розділ Матвія, кілька священнослужителів, розізлившись, схопилися зі своїх місць і намагалися змусити його сісти. Але король втрутився і попросив брата Мешазі продовжити. Крім того, король звелів слухачам записувати всі біблійні вірші, які згадуються в промові.

Іншого разу, після того як піонер виголосив промову, четверо присутніх священиків сховали свої комірці і заявили: «Ми більше не священики, а Свідки Єгови». Потім вони запитали піонерів, чи є в них такі ж книжки, які має верховний вождь.

З 1930-х років аж до своєї смерті в 1982-му верховний вождь виявляв повагу до Свідків Єгови і не дозволяв переслідувати їх за недотримання племінних звичаїв. Тож Свідки мали вагомі підстави бути вдячними йому і щиро сумували, коли він помер.

На початку 2013 року у Свазіленді налічувалося більш ніж 3000 вісників Царства. У цій країні, населення якої становить понад мільйон мешканців, на одного вісника припадає 384 особи. У 90 зборах служить більш ніж 260 піонерів, а на Спомині 2012 року було 7496 присутніх. Це великий потенціал для подальшого росту. Вісники, які відвідували Свазіленд у 1930-х роках, зробили значний внесок у поширення доброї новини в цій країні. (З нашого архіву в ПАР).