Я народився в Ризі, столиці Латвії. Нас із сестрою виховувала мама. Вона була католичкою, проте водила нас до церкви лише на свята. Я завжди вірив у якусь вищу силу, але не думав про це глибоко, бо мене захоплювали інші справи.

Коли я був ще дитиною, мама помітила, що мені подобається розбирати і збирати різні предмети. Оскільки я міг розібрати по гвинтику все, що завгодно, то вона боялася лишати мене вдома самого. Тож мама подарувала мені металевий конструктор, яким я дуже любив гратися. Крім того, я захоплювався мотоциклами. Мама записала мене на участь у мотоперегонах, що називалися «Золотий мопед» («Zelta Mopēds»). Спочатку я змагався на мопедах, а пізніше — на мотоциклах.

Я схоплював усе на льоту і невдовзі досяг великих успіхів у цьому швидкісному і небезпечному виді спорту. Я тричі вигравав Чемпіонат Латвії в різних класах мотоциклетного спорту і двічі — Чемпіонат Прибалтики.

Коли я був на злеті своєї спортивної кар’єри, моя подруга Евія, з якою ми згодом одружились, познайомилася зі Свідками Єгови. Ще раніше їй до рук потрапила їхня література з купоном на біблійне вивчення. Вона заповнила його і відправила. Незабаром її відвідали двоє Свідків і почали вивчати з нею Біблію. Я був не проти, але особисто мене релігія в той час зовсім не цікавила.

Пізніше Свідки запропонували подивитися, як проходить біблійне вивчення з Евією, і я погодився. Мені сподобалося те, що вони розповідали, а особливо зворушила біблійна обіцянка про рай на землі.  Наприклад, Свідки показали Псалом 37:10, 11, де сказано: «Ще трохи — й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його — і не буде його, а покірні вспадкують землю,— і зарозкошують миром великим». Ця обіцянка торкнулася мого серця.

Біблія цікавила мене чимдалі більше. Я почав розуміти, що існує багато релігійних лжевчень і що, на відміну від них, біблійні істини дуже логічні та зрозумілі.

Вивчаючи Біблію, я довідався, що Єгова високо цінує життя, він вважає його дорогоцінним (Псалом 36:10). Це змінило моє ставлення до перегонів. Тепер я не хотів ризикувати своїм життям, а прагнув зберегти його, щоб прославляти Єгову. Визнання, слава і гострі відчуття, які я отримував від мотоперегонів, вже не мали для мене жодного значення.

У 1996 році я відвідав міжнародний конгрес Свідків Єгови в Таллінні (Естонія), який проводився неподалік від стадіону, де я часто брав участь у змаганнях. На конгресі я побачив, що між людьми з різних країн панує мир і єдність. Коли одна жінка-Свідок загубила сумочку, я подумав, що вона її більше ніколи не побачить. Але невдовзі інша жінка-Свідок знайшла цю сумочку і повернула разом з усім, що в ній було. Це надзвичайно вразило мене! Я зрозумів, що Свідки дійсно дотримуються високих біблійних норм. Ми з Евією продовжували вивчати Біблію і 1997 року охрестились, ставши Свідками Єгови.

Через шалену їзду на мотоциклах дехто з моїх друзів загинув. Мене ж врятувало те, що я почав вивчати Біблію і усвідомив свою відповідальність перед Тим, хто дав мені життя,— перед Єговою.

Упродовж чотирьох років ми з Евією служили повночасно у філіалі Свідків Єгови в Ризі. Тепер ми виховуємо нашу доньку Алісе і прищеплюємо їй любов до Єгови. Також я тішуся, що один день на тиждень допомагаю в перекладацькому офісі, ремонтуючи автомашини та багато чого іншого. Я радий, що займаюся тим, що любив у дитинстві: досі розбираю і збираю різні предмети!

Я високо ціную те, що разом зі своєю сім’єю можу розповідати іншим про єдиного правдивого Бога. Це стало можливим лише завдяки вивченню Біблії. Дійсно, обіцянка про рай на землі змінила моє життя!