На голій землі сидить чоловік, з голови до п’ят вкритий болючими чиряками. Навкруги нікого, тільки він — згорблений, з похиленою головою, не в силах навіть відігнати від себе мух. Він сидить у попелі на знак жалоби і шкребе свою хвору шкіру глиняним черепком. Ще вчора він мав і багатство, і повагу, а сьогодні залишився ні з чим. Друзі, сусіди і родичі від нього відвернулися. Навіть малі діти над ним сміються. Йому здається, що і його Бог Єгова обернувся проти нього. Але насправді він помилявся (Йова 2:8; 19:18, 22).

 Цей чоловік — Йов. Саме про нього Бог сказав: «Немає такого, як він, на землі» (Йова 1:8). Минуть сотні років, а Єгова і далі пам’ятатиме його видатну праведність (Єзекіїля 14:14, 20).

 Можливо, і ви переживаєте тяжкі часи. Історія про Йова може стати для вас джерелом розради. Ця розповідь також допомагає ліпше зрозуміти суть непорочності — риси, яка потрібна кожному, хто хоче вірно служити Богові. Людину можна назвати непорочною, коли вона цілком віддана Богу і виконує його волю навіть за найтяжчих обставин. Придивімося до прикладу Йова.

 Вважається, що через деякий час після смерті Йова історію його життя описав вірний служитель Бога Мойсей. Під дією святого духу Мойсей написав не тільки про трагічні для Йова події на землі, але й про те, що відбувалося на небі.

 На початку розповіді Йов — щаслива людина, яка веде насичене життя. Він був багатим чоловіком, якого знали і шанували у краю Уц, очевидно, розташованому на півночі Аравійського півострова. Він щедро допомагав бідним і охоче захищав знедолених. У нього з дружиною було десятеро дітей. А найголовніше — він мав міцні взаємини з Богом. Йов щиро намагався догодити Єгові, так само, як це робили його далекі родичі Авраам, Ісак, Яків та Йосип. Як і ці патріархи, Йов виконував у своїй сім’ї обов’язки священика, регулярно приносячи жертви за своїх дітей (Йова 1:1—5; 31:16—22).

 Несподівано біблійна розповідь змінює свій хід, і ми дізнаємося про події на небі — про те, чого Йов не знав. Перед Єговою зібралися його вірні ангели. Прийшов також Сатана, бунтівний ангел. Єгова знав, що Сатана зневажає праведного Йова, тому у розмові з ним підкреслив, наскільки Йов відданий. На це Сатана зухвало сказав: «Хіба Йов боїться тебе просто так? Чи ж ти не огородив його і дім його, і все, що він має?» Сатана ненавидить вірних Богу людей. Своєю беззастережною відданістю Єгові вони викривають Сатану як безсердечного зрадника. Отже, Сатана наполягав на тому, що Йов служив Богу тільки заради власної вигоди і, якби втратив усе, що мав, прокляв би Єгову в лице (Йова 1:6—11).

 Йов навіть не здогадувався, яку важливу роль відвів йому Єгова — довести, що Сатана каже неправду. Сатані було дозволено позбавити Йова усього, що він мав. Тільки самому Йову він не міг завдавати шкоди. Тож Сатана, не зволікаючи, взявся за свою чорну справу. Протягом одного дня на голову Йова спало багато бід. Він дізнався, що втратив усі свої стада — спочатку биків, ослиць, потім овець, а тоді верблюдів. Гірше того, слуги, які їх пасли, загинули. Йову повідомили, що декого з них убив «вогонь від Бога» (мабуть, блискавка). Йов ще не встиг до кінця усвідомити, що слуги загинули і на нього самого чекає бідність, як його спіткало найтяжче горе. Коли десятеро дітей Йова зібралися разом у найстаршого сина, на дім налетів сильний вітер, він завалився, і всі діти загинули (Йова 1:12—19).

 Складно, мабуть, просто неможливо уявити почуття Йова. Він роздер свій одяг, обстриг волосся і впав на землю. Йов дійшов висновку, що Бог все йому дав і Бог все забрав. Дійсно, Сатана все так хитро влаштував, що можна було подумати, ніби ці нещастя спричинені Богом. Але Йов не прокляв Бога, як передрікав Сатана. Йов сказав: «Нехай буде прославлене ім’я Єгови» (Йова 1:20—22).

 Охоплений люттю Сатана і не думав здаватися. Під час зібрання ангелів він знову з’явився перед Єговою. І знову Єгова похвалив Йова за відданість, якою він не поступався, незважаючи на всі напади Сатани. Але Сатана заперечив: «Шкіра за шкіру! За життя своє людина віддасть усе, що має. Тому, якщо ти простягнеш свою руку й уразиш його кістки та тіло, він точно прокляне тебе прямо в лице». Сатана був упевнений, що коли Йов тяжко захворіє, він обов’язково прокляне Бога. Єгова анітрохи не сумнівався у відданості Йова, тому дозволив Сатані забрати в нього здоров’я, але не дозволив позбавляти його життя (Йова 2:1—6).

 Невдовзі Йов уже був у такому стані, як описано на початку. Уявіть, що переживала його бідна дружина. Вбита горем через смерть усіх дітей, тепер вона була змушена безпорадно дивитися на жахливі страждання чоловіка. У розпачі вона крикнула: «Ти й досі так сильно тримаєшся своєї непорочності? Прокляни Бога і помри!» Йов не міг повірити у те, що його кохана дружина, яку він так добре знав, могла таке сказати. Він лише відповів, що вона говорить як нерозумна жінка. Але він не прокляв Бога, не згрішив своїми устами (Йова 2:7—10).

 Чи відомо вам, що ця правдива і сумна історія стосується вас особисто? Зауважте, Сатана висунув свої злобні звинувачення не тільки проти Йова, але й проти всіх людей. Сатана сказав: «За життя своє людина віддасть усе, що має». Іншими словами, Сатана вважає, що жодна людина не здатна на беззастережну відданість Богові. Сатана твердить, що ви теж не маєте справжньої любові до Бога, що ви одразу відвернетеся від Бога заради своєї «шкіри», тобто заради себе. Сатана заявляє, що ви такий же егоїст, як він! Чи ви хочете довести протилежне? Кожен з нас має таку можливість (Прислів’я 27:11). Подивімося, з чим іще довелося зіткнутися Йову.

 Про нещастя Йова почули троє чоловіків, названих у Біблії його приятелями. Вони вирушили в дорогу, щоб його розрадити. Здалеку вони насилу його впізнали. Перед ними сидів чоловік, виснажений болем, з почорнілою від хвороби шкірою — лише тінь колишнього Йова. Його приятелі, а їх звали Еліфаз, Білдад і Цофар, старанно напускали на себе скорботний вигляд: вони з усіх сил голосили і, підкидаючи порох, посипали ним собі голови. Вони сіли поряд з Йовом і сиділи так цілий тиждень, день і ніч, не промовляючи ані слова. Не варто приймати їхнє мовчання за вияв співчуття, адже вони ні про що не запитали Йова, а просто сиділи і дивилися, як їхній приятель страждає (Йова 2:11—13; 30:30).

 Урешті-решт мовчання порушив Йов. Переповнений болем, він прокляв день, в який народився. З його слів стало зрозуміло, що́ гнітило його найбільше. Він думав, що усі його нещастя наслав на нього Бог! (Йова 3:1, 2, 23). Йов не втратив віри, але відчайдушно прагнув підтримки. Однак коли його приятелі заговорили, Йов зрозумів, що краще б вони мовчали (Йова 13:5).

 Спочатку заговорив Еліфаз, очевидно, найстарший зі всіх і набагато старший за Йова. Потім обізвалися й інші двоє. По суті, вони бездумно вторували Еліфазу. Намагаючись здаватися дуже духовними, троє приятелів вдавалися до загальних і банальних фраз про те, що величний Бог карає поганих людей та винагороджує добрих. Дещо зі сказаного ними може здаватися безневинним. Але від самого початку їхні слова лише прикривали брак співчуття і доброти. Еліфаз застосовував примітивну логіку, мовляв, якщо Бог праведний і карає поганих людей, а Йов явно покараний, то напрошується очевидний висновок: Йов чимось завинив (Йова 4:1, 7, 8; 5:3—6).

 Звичайно, Йов не погодився з такими звинуваченнями. Він рішуче їх заперечив (Йова 6:25). Але після цього його горе-розрадники ще з більшим за́палом взялися доводити Йову, що він винний у якомусь прихованому гріху, а отже заслужив усі нещастя, які з ним сталися. Еліфаз звинуватив Йова у зухвалості, порочності і відсутності страху перед Богом (Йова 15:4, 7—9, 20—24; 22:6—11). Цофар порадив Йову відкинути зло і перестати насолоджуватись гріхом (Йова 11:2, 3, 14; 20:5, 12, 13). Але особливо жорстокого удару завдав Білдад. Він сказав, що сини Йова, очевидно, згрішили, тому заслужили тієї смерті, якою загинули (Йова 8:4, 13).

 Ці чоловіки не зупинилися на своїх хибних обвинуваченнях, а пішли ще далі. Вони поставили під сумнів не тільки непорочність Йова, але й цінність непорочності взагалі. У своєму першому монолозі Еліфаз описав моторошну зустріч з невидимим духом. Висновок, який Еліфаз зробив, послухавши демона, був жахливим: Бог «слугам своїм не довіряє і вади знаходить у своїх ангелах». Це означало б, що звичайні люди ніколи не зможуть догодити Богові. Потім Білдад заявив, що непорочність Йова має для Бога значення не більше, ніж непорочність якогось хробака (Йова 4:12—18; 15:15; 22:2, 3; 25:4—6).

 Чи ви колись намагалися когось розрадити? Це дуже непросто. Приклад приятелів Йова може стати повчальним для нас — він показує, чого робити не варто. Розрадники обрушили на Йова нескінченний потік пишномовних фраз і хибних висновків, але не потрудилися хоча б раз звернутися до нього на ім’я. Вони не зважали на змучене болем серце Йова і зовсім забули про доброту і лагідність a. Тому, якщо хтось з ваших знайомих чимось пригнічений, намагайтеся не ранити його почуття, а будьте сердечним і уважним до нього. Шукайте способів укріпити його віру і додати сил, допомагайте йому довіритись Богу і запевняйте у великій доброті, милосерді і справедливості Бога. Саме це зробив би для своїх приятелів Йов, якби був на їхньому місці (Йова 16:4, 5). Як же відповів Йов на дошкульні закиди своїх розрадників?

 Бідний Йов був пригнічений ще до того, як почалася ця довга розмова. Він відразу визнав, що його слова безумні і розпачливі (Йова 6:3, 26). У цьому не було нічого дивного. Слова Йова можна пояснити глибоким болем, а також тим, що він багато чого не знав. Усі біди, які спіткали Йова та його сім’ю, були дуже несподіваними і виглядали як втручання надприродних сил, тому він вирішив, що це — рука Єгови. Йов не знав деяких важливих фактів, тож він робив висновки на основі неправильних припущень.

 Однак Йов мав глибоку, сильну віру. Про це свідчить багато з того, що він сказав. Деякі його слова, правдиві і гарні, й досі можуть зміцнити нашу віру. Прославляючи Бога за чудеса природи, Йов розповів те, чого жодна людина не могла знати без Божої допомоги. Наприклад, він сказав, що Єгова «ні на чому... землю повісив» (Йова 26:7). Ця думка знайшла своє підтвердження в науці лише через сотні років b. Крім того, Йов висловив надію на майбутнє, яку мали й інші вірні чоловіки давнини. Йов вірив, що коли він помре, Бог буде пам’ятати про нього, тужитиме за ним і воскресить його (Йова 14:13—15; Євреїв 11:17—19, 35).

 Повернімося до питання про непорочність. Еліфаз і двоє його друзів наполягали на тому, що Богові байдуже до відданості людини. Йов не міг мовчки погодитися з цією в корені неправильною думкою. Він доводив, що непорочність людини важлива для Бога. Йов впевнено сказав про Єгову: «Він побачить, що я непорочний» (Йова 31:6). Крім того, Йов розумів, що хибні міркування горе-розрадників ставили під сумнів його відданість Богу. У відповідь Йов виголосив свою найдовшу промову, яка змусила чоловіків замовкнути.

 Йов розумів, що відданість людини Богу має бути помітною у всіх сферах її життя. Тому він пояснював, у чому саме виявлялася його непорочність. Наприклад, він уникав усіх форм ідолопоклонства; ставився по-доброму до інших людей і поважав їхню гідність; дотримувався високих моральних норм і зберігав вірність своїй дружині; а найголовніше, він був беззастережно відданим єдиному правдивому Богу Єгові. Отже, Йов міг з усією щирістю сказати: «Поки не помру, не відречусь від своєї непорочності!» (Йова 27:5; 31:1, 2, 9—11, 16—18, 26—28).

 Чи для вас відданість Богу так само важлива, як і для Йова? Він знав, що мало говорити про свою відданість, її треба доводити. Ми покажемо свою беззастережну відданість Богу, якщо будемо його слухатися і щодня робити те, що правильне в його очах, навіть попри труднощі. Тоді наша поведінка, як колись поведінка Йова, обов’язково принесе радість Єгові і завдасть прикрощів його ворогу, Сатані. Це найліпший спосіб наслідувати віру Йова.

 Але на цьому розповідь про Йова не закінчується. Він настільки зосередився на власній непорочності, що вже не думав про захист доброго імені Бога. Потрібно було, щоб хтось вказав йому на помилковість його міркувань і допоміг подивитися на справу очима Бога. Крім того, він все ще страждав від нестерпного болю і горя, потребуючи справжньої розради. Як Єгова допоможе цьому вірному і непорочному чоловікові? Про це розповість наступна стаття з рубрики.