Старійшин. Букв. «чоловіків похилого віку». У Біблії грецьке слово пресбı́терос стосується передусім тих, хто посідає відповідальне становище або наділений певними обов’язками у громаді чи народі. Коли це слово передає думку про вік людини (як-от в Лк 15:25 і Дії 2:17), то може вказувати не лише на похилий вік, а й на те, що хтось старший від когось іншого. В цьому вірші слово пресбı́терос означає провідників юдейського народу, які часто згадуються разом зі старшими священиками і книжниками. Чоловіки з цих трьох груп входили до складу Синедріону (Мт 21:23; 26:3, 47, 57; 27:1, 41; 28:12; див. глосарій, «Старійшина; старший чоловік»).

Старійшинами. Тут стосується провідників юдейського народу, котрі часто згадуються разом зі старшими священиками та книжниками. (Див. коментар до Мт 16:21.)

Оратором. Або «правником; адвокатом». Грецьке слово ре́тор спочатку означало «промовець; оратор», але згодом стало означати «промовець у суді; захисник; адвокат». Тертулл, який представляв юдеїв, висунув звинувачення проти Павла перед намісником Феліксом у Кесарії.

Населеної землі. Висловом «населена земля» перекладено грецьке слово ойкуме́не, яке в широкому значенні стосується землі як місця проживання людей (Лк 4:5; Дії 17:31; Рм 10:18; Об 12:9; 16:14). У I столітті це слово також вживалося стосовно величезної Римської імперії, по якій були розпорошені юдеї (Дії 24:5).

Назарянин. Цим словом називали Ісуса, а пізніше і його послідовників (Дії 24:5). Ім’я Ісус було поширеним серед юдеїв, тому до імені часто додавали уточнення. У біблійні часи було прийнято додавати описову назву, яка вказувала на місцевість, звідки походила людина (2См 3:2, 3; 17:27; 23:25—39; На 1:1; Дії 13:1; 21:29). Більшу частину свого життя Ісус провів у місті Назарет в Галілеї, тож не дивно, що різні люди і за різних обставин називали його «назарянином» (Мр 1:23, 24; 10:46, 47; 14:66—69; 16:5, 6; Лк 24:13—19; Ів 18:1—7). Ісус не був проти цього і навіть сам називав себе так (Ів 18:5—8; Дії 22:6—8). На табличці, яку повісили на стовпі мук за наказом Пилата, було написано єврейською, латинською і грецькою: «Ісус назарянин, Цар юдейський» (Ів 19:19, 20). Починаючи з П’ятидесятниці 33 року н. е. апостоли та інші часто говорили про Ісуса як про назарянина або як про чоловіка з Назарета (Дії 2:22; 3:6; 4:10; 6:14; 10:38; 26:9; див. також коментар до Мт 2:​23).

Паразит. Або «порушник спокою». Букв. «епідемія». У Грецьких Писаннях це грецьке слово міститься ще тільки в одному вірші — в Лк 21:11, де стосується буквальних епідемій, або пошестей. Тут, у Дії 24:5, воно використане у переносному значенні щодо того, кого вважали порушником спокою і загрозою для суспільства.

По всій населеній землі. Див. коментар до Лк 2:1.

Секти. Грецьке слово га́йресіс (від нього походить українське слово «єресь»), очевидно, спочатку означало «вибір». У Септуагінті це слово вживається в Лв 22:18, де сказано, що ізраїльтяни складали приношення «за їхнім вибором». У Грецьких Писаннях воно стосується групи людей, які дотримуються власних ідей чи доктрин. Цей термін вживали стосовно послідовників двох головних течій юдаїзму — фарисеїв і садукеїв (Дії 5:17; 15:5; 26:5). Люди, які не були християнами, називали християнство «сектою» або «сектою назарян», можливо, через те що вважали його відгалуженням юдаїзму (Дії 24:5, 14; 28:22). Грецьким словом га́йресіс також називали групи, які виникали у християнському зборі. Ісус молився про те, щоб між його послідовниками була єдність, і наголошував, наскільки вона важлива (Ів 17:21). Апостоли теж намагалися зберегти єдність збору (1Кр 1:10; Юд 17—19). Якби члени збору відокремлювались від інших і створювали окремі групи, єдність була б порушена. Тому, коли словом га́йресіс називали окремі групи, воно мало негативний відтінок і означало групу, що відокремилась, секту. Якби між християнами не було єдності у віруваннях, це могло б призвести до гострих суперечок, незгод чи навіть ворожнечі. (Пор. Дії 23:7—10.) Тому сектантства, яке належить до «учинків плоті», слід було уникати (Гл 5:19—21; 1Кр 11:19; 2Пт 2:1).

Назарян. Див. коментар до Мр 10:47.

У деяких грецьких рукописах пізнішого часу і деяких стародавніх перекладах іншими мовами у віршах 6—8 додаються приблизно такі слова: «І хотіли судити за нашим Законом. (7) Але прийшов воєначальник Лісій і силоміць вирвав його з наших рук, (8) а обвинувачам звелів іти до тебе». Однак ці слова не містяться в найдавніших і найавторитетніших рукописах, тож, очевидно, вони не є частиною оригінального тексту книги Дії. (Див. додаток А3.)

Служу. Або «поклоняюсь; виконую священне служіння». Основне значення грецького дієслова латре́уо — «служити», але в деяких контекстах воно може означати «поклонятись». В Біблії грецьке дієслово латре́уо вживається здебільшого стосовно служіння або поклоніння Богу (Мт 4:10; Лк 1:74; 2:37; 4:8; Рм 1:9; Флп 3:3; 2Тм 1:3; Єв 9:14; 12:28; Об 7:15; 22:3), у тому числі служіння у святині чи храмі (Єв 8:5; 9:9; 10:2; 13:10). В кількох випадках воно використовується стосовно фальшивого поклоніння — служіння, тобто поклоніння, чомусь створеному (Дії 7:42; Рм 1:25).

Воскресіння. Грецьке слово ана́стасіс буквально означає «підняття; вставання». Воно вживається в Грецьких Писаннях приблизно 40 разів і стосується воскресіння мертвих. (Ось кілька прикладів: Мт 22:31; Дії 2:31; 4:2; 17:18, 32; 23:6; 1Кр 15:12, 13.) У Септуагінті в Іс 26:19 вживається дієслово, споріднене зі словом ана́стасіс; ним перекладене єврейське дієслово зі значенням «жити; оживати» у вислові «померлі твої оживуть». (Див. глосарій.)

Сотникові. Або «центуріону». Центуріон був командиром римського військового підрозділу, що налічував приблизно 100 воїнів.

Вероніка. Сестра Ірода Агріппи II. Вважалося, що вона перебувала з ним у кровозмішному зв’язку. Пізніше вона стала коханкою Тита, майбутнього римського імператора.

Друзіллою. Йдеться про третю і наймолодшу доньку Ірода, згаданого у Дії 12:1, тобто Ірода Агріппи I. Вона народилася близько 38 року н. е. і була сестрою Агріппи II, Вероніки та Маріамни III. (Див. коментар до Дії 25:13 і глосарій, «Ірод».) Намісник Фелікс був її другим чоловіком. Зі своїм першим чоловіком Азізом, царем сирійського міста Емеси, Друзілла розлучилася. Вона одружилася з Феліксом близько 54 року н. е. у віці приблизно 16 років. Можливо, вона була присутня, коли Павло говорив з Феліксом «про праведність, самовладання і прийдешній суд» (Дії 24:25). Через якийсь час Фелікс передав намісницьку владу Фесту. Прагнучи «догодити юдеям», він залишив Павла під арештом. Дехто вважає, що цим Фелікс хотів догодити своїй юній дружині, яка була юдейкою (Дії 24:27).