Я народився в Се́кешфегерварі, угорському місті з давньою історією, що сягає на понад 1000 років у минуле. Прикро, але Друга світова війна залишила в місті жахливі руїни, які я досі пам’ятаю.

З раннього дитинства мене виховували дідусь і бабуся. Я з приємністю згадую їх, особливо бабусю Єлизавету. Вона прищепила мені міцну віру в Бога. З трьох років я щовечора повторював разом з нею молитву, яку часто називають «Отче наш». Проте, як не дивно, значення цієї молитви я зрозумів, лише коли мені було майже 30.

Мною опікувалися дідусь та бабуся, оскільки батьки буквально день і ніч працювали, щоб зібрати гроші на скромний будинок. Незважаючи на це, кожну другу суботу вся наша родина збиралася за спільним столом. Я з нетерпінням чекав того часу.

У 1958 році мрія батьків здійснилася: вони придбали будинок для нас трьох. Нарешті я жив з мамою і татом. Від радості я літав на крилах. Та через півроку на зміну щастю несподівано прийшло горе: від раку помер мій батько.

Я був у відчаї. Пригадую, як молився: «Боже, я так просив тебе врятувати мого тата. Я не можу без нього. Чому ти не відповів на мої молитви?». Мені не давало спокою питання, де тепер мій тато. Я думав: «Він пішов до неба чи взагалі перестав існувати?» Я заздрив дітям, котрі мали тата.

Упродовж багатьох років я чи не щодня ходив на батькову могилу. Там я ставав на коліна і молився: «Боже, благаю, скажи мені, де зараз мій тато». Також я просив Бога допомогти мені зрозуміти мету життя.

У 13 років я взявся за вивчення німецької мови. Мені здавалося, що в різноманітній та багатій німецькій літературі я зможу знайти відповіді на свої запитання. У 1967 році я почав навчатися в Єні, що у Східній Німеччині. Я жадібно читав праці німецьких  філософів, особливо тих, які торкалися тем людського буття. Хоча я натрапляв на цікаві думки, все ж вони не задовольняли мене повністю. Я продовжував просити в Бога відповідей на свої запитання.

У 1970 році я повернувся в Угорщину, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною, Розою. У той період Угорщина була під комуністичним правлінням. Тож невдовзі після нашого весілля ми з Розою втекли до Австрії. Ми хотіли з часом перебратися в Сідней (Австралія), де жив мій дядько.

В Австрії я швидко знайшов роботу. Одного дня мій співпрацівник сказав, що на всі мої запитання відповідає Біблія. Він дав мені кілька книжок на біблійну тему. Я проковтнув ці книжки і хотів знати більше. Тому написав Свідкам Єгови, видавцям цих книжок, та попросив більше літератури.

У день першої річниці нашого шлюбу до нас з Розою завітав молодий Свідок-австрієць. Він приніс мені публікації, які я замовив, і запропонував вивчення Біблії. Я відразу погодився. Мені дуже хотілося втамувати свою жагу до знань, тому ми зустрічалися двічі на тиждень. Кожне наше вивчення тривало близько чотирьох годин!

Я був просто вражений тим, чого Свідки навчали мене з Біблії. Коли вони показали мені Боже ім’я, Єгова, у моїй угорській Біблії, я не повірив очам. Я 27 років ходив до церкви, але жодного разу не чув його. У Біблії я знайшов чіткі логічні відповіді на свої запитання. Для прикладу, я дізнався, що померлі перебувають у стані несвідомості, наче в глибокому сні (Екклезіаста 9:5, 10; Івана 11:11—15). Також з Божого Слова я довідався, що невдовзі прийде новий світ, в якому вже не буде смерті (Об’явлення 21:3, 4). Я з нетерпінням чекаю зустрічі з татом, адже в новому світі «буде воскресіння» (Дії 24:15).

Роза приєдналась до мене і також із захопленням вивчала Біблію. Ми зробили швидкий поступ та пройшли курс вивчення Біблії всього за два місяці! Ми відвідували всі зібрання Свідків Єгови, які проводились у Залі Царства. Свідки виявляли любов і доброту, між ними панувала справжня єдність. Усе це зворушувало нас до глибини душі (Івана 13:34, 35).

У 1976 році ми переїхали в Австралію і там відразу розшукали Свідків. Вони так тепло нас прийняли, що ми почувалися, наче вдома. Через два роки, у 1978, ми стали Свідками Єгови.

Нарешті я знайшов відповіді на питання, які так довго не давали мені спокою. Також, ближче познайомившись з Богом Єговою, я знайшов такого Батька, про якого можна лише мріяти (Якова 4:8). А надія знову зустрітися з татом у прийдешньому новому світі додає мені неабияких сил (Івана 5:28, 29).

У 1989 році ми з Розою вирішили повернутись до Угорщини, щоб ділитися здобутими знаннями з друзями, рідними та іншими людьми. Ми мали честь навчати біблійної правди сотні осіб. Понад 70 з них стали служити Єгові, у тому числі і моя мама.

Я 17 років просив Бога відповісти на мої запитання. Пройшло ще 39 років, а я й далі молюсь, тільки тепер кажу: «Дякую тобі, дорогий небесний Батьку, за те, що ти дав мені відповіді, яких я шукав ще з дитинства».